Про Ірландію і не тільки
Ірландська ввічливість, містечко Дублін, паби, пиво Guinness, ірландське hygge під назвою teolaí, скелі Мохер та інше…
Про Ірландію і не тільки
Ірландська ввічливість, містечко Дублін, паби, пиво Guinness, ірландське hygge під назвою teolaí, скелі Мохер та інше…
Порту
пляж на краю землі. сливова куртка
волосся довше і світліше. сіль у порах
повітря португальської зими в орнаментах зі стін.
шумливе море.
більший за море атлантичний океан
лежить дорогою до інших континентів,
підстьобуючи неспокійну мрійність,
ховаючи в туманах піраміди
ліанами, мов ковдрами, укриті.
під небом міста писана тарілка,
жар-птиці хвіст ліг в лабіринті вулиць.
і вперше ще з далеких зим дитинства
морозно сонних
рік – по-справжньому новий.
пісок і камінь. і солона хвиля.
я прилетіла, а воліла би прийти
ногами
— та привела сама цей пляж в своє життя.
і літаку проклала шлях до океану.
Порту
пляж на краю землі. сливова куртка
волосся довше і світліше. сіль у порах
повітря португальської зими в орнаментах зі стін.
шумливе море.
більший за море атлантичний океан
лежить дорогою до інших континентів,
підстьобуючи неспокійну мрійність,
ховаючи в туманах піраміди
ліанами, мов ковдрами, укриті.
під небом міста писана тарілка,
жар-птиці хвіст ліг в лабіринті вулиць.
і вперше ще з далеких зим дитинства
морозно сонних
рік – по-справжньому новий.
пісок і камінь. і солона хвиля.
я прилетіла, а воліла би прийти
ногами
— та привела сама цей пляж в своє життя.
і літаку проклала шлях до океану.
Як пригадується забута мова
У подорожах мені вдається найскладніше — жити тут і зараз, не блукати думками у спогадах, не зазирати у завтра, не спати на ходу. Вдається концентруватися на тому, що відбувається в даний момент, іншими словами, вдається жити.
Так от, у Греції мені це не вдалося. Подорож до Афін перетворилася на нескінченне пригадування. Це місто виявилося містом шкільного дитинства, в якому я не побачила нічого нового — тільки себе маленьку, своїх однокласників, свою вчительку грецької мови… А от із мовою відбулося щось абсолютно mindblowing!
Я вивчала грецьку 9 років у школі, а протягом останніх 7 років, за відсутності практики, безнадійно її забувала.
Тобто здавалося, що безнадійно.
Бо в Афінах я на власному досвіді підтвердила найоптимістичну з можливих лінгвістичних тез: мови, які ми вивчаємо, не забуваються від відсутності практики. Вони лише «деактуалізуються» і стають недоступними для звичайного пригадування. Але лишаються з нами! Сидять у своїх ячейках, на нижчих «ярусах» свідомості. І варто лише створити навколо мовне середовище, почути звуки, побачити написи, як знання, яких ми вже не сподівалися, являють себе світу.
Діалог у кав’ярні, що спочатку звучав як пташина мова — незрозумілий білий шум, гул над столиками — раптом став зрозумілим. Не усвідомлюючи самих слів, не будучи в змозі їх повторити, я зрозуміла зміст розмови. Це створило ілюзію, ніби я прочитала чиїсь думки або дивним вчином вгадала, про що йдеться. Цікаво, що, коли мозок не може встановити джерело знання (як комп’ютер, що не показує адресу файлу), це знання сприймається як прозріння. Інформація нізвідки.
Читати грецькою я не розучилася, бо це радше стосується пам’яті тіла (тобто його конкретної частини — мовного апарату). Як із плаваням і катанням на велосипеді, так і з вимовою. Мовні органи стають у потрібне положення автоматично, отримавши зоровий стимул — графічний знак. Бо вимова — це звичка. Звісно, в перші дні я читала повільніше, але під кінець подорожі повернулася до тої самої техніки читання, яку мала 7 років тому.
Написи «заговорили» до мене словами, значення яких я відкривала безпосередньо в процесі читання. Ось вивіска супермаркету «…у нас є навіть пташине молоко». Якби мене хто спитав у Києві, як сказати грецькою «пташка», а тим більше «пташиний» (у грецькій мові присвійність виражається прийменником і відмінком), я б не мала зеленого поняття. І не повірила б, що я це ДОСІ знаю. А насправді знаю, тільки пасивно.
Знання, що відійшли до пасиву, повертаються поступово, і спочатку я тільки розуміла написане/почуте, але заговорити самій не ставало духу (до слова, сміливість — одна із запорук успішного опанування іноземних мов). Тим не менш, і в говорінні спрацьовує звичка.
В кав’ярні до мене звернулися двоє людей (власник кафе й офіціантка), я одразу попередила, що розумію грецьку зовсім трошки. Проте з дружелюбними греками захисний прийом не спрацював, і як тільки моя свідомість отримала стимул — незворушне питання «Звідки ви знаєте грецьку?», я відповіла цілим складнопідпядним реченням, мовляв, вивчала її у школі, але давно не розмовляла і тому забула, що було лише початком нашої довгої розмови.
Чи це дійсно відповіла Я? Не знаю!
Точно одне — я не змогла б побудувати складне речення грецькою мовою, маючи лише власний намір «пробудити древні знання». Вони пробудилися завдяки зовнішньому стимулу — питанню. Відбулася типова ситуація, що поставила мовну діяльність на відомі рейки — і вагончик поїхав. Тільки от моя свідомість за ним не встигала.
Як пригадується забута мова
У подорожах мені вдається найскладніше — жити тут і зараз, не блукати думками у спогадах, не зазирати у завтра, не спати на ходу. Вдається концентруватися на тому, що відбувається в даний момент, іншими словами, вдається жити.
Так от, у Греції мені це не вдалося. Подорож до Афін перетворилася на нескінченне пригадування. Це місто виявилося містом шкільного дитинства, в якому я не побачила нічого нового — тільки себе маленьку, своїх однокласників, свою вчительку грецької мови… А от із мовою відбулося щось абсолютно mindblowing!
Я вивчала грецьку 9 років у школі, а протягом останніх 7 років, за відсутності практики, безнадійно її забувала.
Тобто здавалося, що безнадійно.
Бо в Афінах я на власному досвіді підтвердила найоптимістичну з можливих лінгвістичних тез: мови, які ми вивчаємо, не забуваються від відсутності практики. Вони лише «деактуалізуються» і стають недоступними для звичайного пригадування. Але лишаються з нами! Сидять у своїх ячейках, на нижчих «ярусах» свідомості. І варто лише створити навколо мовне середовище, почути звуки, побачити написи, як знання, яких ми вже не сподівалися, являють себе світу.
Діалог у кав’ярні, що спочатку звучав як пташина мова — незрозумілий білий шум, гул над столиками — раптом став зрозумілим. Не усвідомлюючи самих слів, не будучи в змозі їх повторити, я зрозуміла зміст розмови. Це створило ілюзію, ніби я прочитала чиїсь думки або дивним вчином вгадала, про що йдеться. Цікаво, що, коли мозок не може встановити джерело знання (як комп’ютер, що не показує адресу файлу), це знання сприймається як прозріння. Інформація нізвідки.
Читати грецькою я не розучилася, бо це радше стосується пам’яті тіла (тобто його конкретної частини — мовного апарату). Як із плаваням і катанням на велосипеді, так і з вимовою. Мовні органи стають у потрібне положення автоматично, отримавши зоровий стимул — графічний знак. Бо вимова — це звичка. Звісно, в перші дні я читала повільніше, але під кінець подорожі повернулася до тої самої техніки читання, яку мала 7 років тому.
Написи «заговорили» до мене словами, значення яких я відкривала безпосередньо в процесі читання. Ось вивіска супермаркету «…у нас є навіть пташине молоко». Якби мене хто спитав у Києві, як сказати грецькою «пташка», а тим більше «пташиний» (у грецькій мові присвійність виражається прийменником і відмінком), я б не мала зеленого поняття. І не повірила б, що я це ДОСІ знаю. А насправді знаю, тільки пасивно.
Знання, що відійшли до пасиву, повертаються поступово, і спочатку я тільки розуміла написане/почуте, але заговорити самій не ставало духу (до слова, сміливість — одна із запорук успішного опанування іноземних мов). Тим не менш, і в говорінні спрацьовує звичка.
В кав’ярні до мене звернулися двоє людей (власник кафе й офіціантка), я одразу попередила, що розумію грецьку зовсім трошки. Проте з дружелюбними греками захисний прийом не спрацював, і як тільки моя свідомість отримала стимул — незворушне питання «Звідки ви знаєте грецьку?», я відповіла цілим складнопідпядним реченням, мовляв, вивчала її у школі, але давно не розмовляла і тому забула, що було лише початком нашої довгої розмови.
Чи це дійсно відповіла Я? Не знаю!
Точно одне — я не змогла б побудувати складне речення грецькою мовою, маючи лише власний намір «пробудити древні знання». Вони пробудилися завдяки зовнішньому стимулу — питанню. Відбулася типова ситуація, що поставила мовну діяльність на відомі рейки — і вагончик поїхав. Тільки от моя свідомість за ним не встигала.
Prague (just) as the background
Sometimes it seems like you can turn into a bug or wake up being arrested, put under a perverse trial. And no Asian tourists, neither smiling mole and beer Kozel, with all their obsessive careless, will ruin the atmosphere of the ominous beauty (which you are not prepared for).
Prague (just) as the background
Sometimes it seems like you can turn into a bug or wake up being arrested, put under a perverse trial. And no Asian tourists, neither smiling mole and beer Kozel, with all their obsessive careless, will ruin the atmosphere of the ominous beauty (which you are not prepared for).
love / сrossing / the borders
You are accepting, adopting, absorbing and becoming …new.
Then you come back. Then you leave again. You are such a desperate escapologist and such a naive comer back.
love / сrossing / the borders
You are accepting, adopting, absorbing and becoming …new.
Then you come back. Then you leave again. You are such a desperate escapologist and such a naive comer back.
А. де Сент-Екзюпері, «Цитадель»
Люди любят одно и то же, но каждый по-своему. Несовершенство языка отторгает людей друг от друга, а желания их одинаковы. Я никогда не встречал людей, любящих беспорядки, подлость и нищету. Во всех концах Вселенной люди мечтают об одном и том же, но пути созидания у каждого свои.
А. де Сент-Екзюпері, «Цитадель»
Люди любят одно и то же, но каждый по-своему. Несовершенство языка отторгает людей друг от друга, а желания их одинаковы. Я никогда не встречал людей, любящих беспорядки, подлость и нищету. Во всех концах Вселенной люди мечтают об одном и том же, но пути созидания у каждого свои.
unimaginable.
unimaginable. неуявний.
– тому ти баришся збутися.
світи з двох сторін сітківки
обернено проекційні.
та я ніяк не насмілюсь
крізь тебе вірша позбутися,
що жили мені лоскоче
хворобою інфекційною.
надмрійний.
вірний і рівний –
чи ти в цьому світі водишся?
не ти ж перегрівом крові
мені каламутиш юність.
чи ти вже у час розсипався,
чи з часом тільки народишся?
о, скільки потрібно збігів (!),
щоб ми відбулись і незчулись,
як світ під межею роздвоївся
і втратив частково різкість.
з межі цеї народилася
– чи не з тим, щоби народити?
родити дітей від рівного
– це вище за знану близькість.
ще довго шляхами підземними
доля буде водити…
і знову про долю.
мойрами
себе оточила віщими,
забувши, що шальки фатуму
не важать страхів грошí.
по куполу неможливості
пустити б нарешті тріщину,
бо доля віршів – збуватися,
а доля людей – вірші
unimaginable.
unimaginable. неуявний.
– тому ти баришся збутися.
світи з двох сторін сітківки
обернено проекційні.
та я ніяк не насмілюсь
крізь тебе вірша позбутися,
що жили мені лоскоче
хворобою інфекційною.
надмрійний.
вірний і рівний –
чи ти в цьому світі водишся?
не ти ж перегрівом крові
мені каламутиш юність.
чи ти вже у час розсипався,
чи з часом тільки народишся?
о, скільки потрібно збігів (!),
щоб ми відбулись і незчулись,
як світ під межею роздвоївся
і втратив частково різкість.
з межі цеї народилася
– чи не з тим, щоби народити?
родити дітей від рівного
– це вище за знану близькість.
ще довго шляхами підземними
доля буде водити…
і знову про долю.
мойрами
себе оточила віщими,
забувши, що шальки фатуму
не важать страхів грошí.
по куполу неможливості
пустити б нарешті тріщину,
бо доля віршів – збуватися,
а доля людей – вірші
BalkanExpress: Загреб-Скоп’є
Троє водіїв курили одночасно, насичуючи димом моє пальто і волосся. Так, це вам не Flixbus, а справжнісінький Balkan-Express: автобус, що, почавши свій шлях десь у Центрально-Південній Європі (у Рієці чи у Любляні — вже не згадаю), повезе вас у глибину Балкан — до македонського Кичева.
BalkanExpress: Загреб-Скоп’є
Троє водіїв курили одночасно, насичуючи димом моє пальто і волосся. Так, це вам не Flixbus, а справжнісінький Balkan-Express: автобус, що, почавши свій шлях десь у Центрально-Південній Європі (у Рієці чи у Любляні — вже не згадаю), повезе вас у глибину Балкан — до македонського Кичева.
передбачення
осінь у Римі.
дні листопада.
темно-зелене на фоні мармуру.
далекі видіння у темряві тамбуру.
секундний кошмар між освітлених затишків.
сісти в літак — невідмовна розрада.
шкода таких, які мають фобію
по образу птаха і по подобію
створених з руд металевих залишків
іграшок неба.
зелений светрик —
в усьому слідую колористиці
візій і снів — смислотворчій містиці
(це ще називають — смоктати з пальця).
підсвічені тисячами електрик
— контрастних до вічності — стіни Риму.
під гострою ниткою барви-рими
натягнуто світ — геть плаский — на п’яльця.
авіаслідом пронизую осінь
(тижні її стали тканиною):
цівка простягнена над Апенінами.
так би життя собі погаптувати —
замість приданого придалося б!
в скрині зібрать посадкові штрихкоди;
зустріти того, для кого не шкода;
…і більше нічого за собою не дати.
передбачення
осінь у Римі.
дні листопада.
темно-зелене на фоні мармуру.
далекі видіння у темряві тамбуру.
секундний кошмар між освітлених затишків.
сісти в літак — невідмовна розрада.
шкода таких, які мають фобію
по образу птаха і по подобію
створених з руд металевих залишків
іграшок неба.
зелений светрик —
в усьому слідую колористиці
візій і снів — смислотворчій містиці
(це ще називають — смоктати з пальця).
підсвічені тисячами електрик
— контрастних до вічності — стіни Риму.
під гострою ниткою барви-рими
натягнуто світ — геть плаский — на п’яльця.
авіаслідом пронизую осінь
(тижні її стали тканиною):
цівка простягнена над Апенінами.
так би життя собі погаптувати —
замість приданого придалося б!
в скрині зібрать посадкові штрихкоди;
зустріти того, для кого не шкода;
…і більше нічого за собою не дати.
Бранко Чеґец ( Branko Čegec), «Гостильня Доброво»
спочатку коло зап’ястя мелькнув чорно-жовтий верлауф з цифрами, потім ми пили вино на розлив і слухали циганський бенд,
грали вони ромське, співали словенське.
шинквас пропонував вино і біле сало на чорному хлібі
якийсь тип необачно поцупив у нас склянку і зник у натовпі
панянка у строгих кельнерських строях з презирством відрізала:
ваші проблеми!
і далі ми нескоримо співали далматинські пісні: мічьо, роман, кемо і я.
і наш штирійський приятель мітія, котрий кожне intermezzo використовував для рефрену:
одна мені пити да’, друга мені їсти да’..
одна є кельнерка, друга кухарка..
а зараз одну боснійську! – заволав кемо і з його горла
раптово ніч заорало плугом:
липи квітнуть, все так само, як рік тому…
проспали декілька годин у будинку для туристів і рушили полювати на сніданок.
коли, прочесавши місцевість, ми нарешті побачили відкриту гостильню¹,
кельнерка у білих боросанах² холодно верескнула:
нічого до 11! ставайте у чергу!
була 9:30 у тіні жирного каштана.
чотири муляри організували ad hoc симпозіум про розрізнення гемішту і шпіцеру³.
насухо, звісно, бо гостильня і досі не працювала.
тоді пані змилостивилась, завдячуючи нашій добрій поведінці і двом змученим рефренам,
тому скоро ми скручували пршут і товсто нарізаний сир, прикрашений листом моркви,
фаршированою маслиною і зморщеним гострим перцем.
аж раптом тиша:
— газ! – сказав роман.
— газ! – сказав мічьо.
— газ, а щоб йому! – сказав кемо.
— газ, дійсно, йоба**й газ! – додав я з затиснутим носом від алергії.
солодкуватий запах кроїв незносно чисте словенське повітря.
— пані, звідкілясь надходить газ! – заспівали ми на чотири голоси.
жінка мало не вмерла зі сміху:
не бійтеся, хлопці, ми травимо ос у коморі.
об 11:07 робітники у комбінезонах отримали гуляш і поленту.
три шпіцера і один гемішт.
кемо випив ракію.
мічьо мінеральну воду.
пейзаж був тосканський.
повітря свердлило легені.
одноманітний ритм розмотував клубок ідеального дня.
2004-08-31
Бранко Чеґец ( Branko Čegec), «Гостильня Доброво»
спочатку коло зап’ястя мелькнув чорно-жовтий верлауф з цифрами, потім ми пили вино на розлив і слухали циганський бенд,
грали вони ромське, співали словенське.
шинквас пропонував вино і біле сало на чорному хлібі
якийсь тип необачно поцупив у нас склянку і зник у натовпі
панянка у строгих кельнерських строях з презирством відрізала:
ваші проблеми!
і далі ми нескоримо співали далматинські пісні: мічьо, роман, кемо і я.
і наш штирійський приятель мітія, котрий кожне intermezzo використовував для рефрену:
одна мені пити да’, друга мені їсти да’..
одна є кельнерка, друга кухарка..
а зараз одну боснійську! – заволав кемо і з його горла
раптово ніч заорало плугом:
липи квітнуть, все так само, як рік тому…
проспали декілька годин у будинку для туристів і рушили полювати на сніданок.
коли, прочесавши місцевість, ми нарешті побачили відкриту гостильню¹,
кельнерка у білих боросанах² холодно верескнула:
нічого до 11! ставайте у чергу!
була 9:30 у тіні жирного каштана.
чотири муляри організували ad hoc симпозіум про розрізнення гемішту і шпіцеру³.
насухо, звісно, бо гостильня і досі не працювала.
тоді пані змилостивилась, завдячуючи нашій добрій поведінці і двом змученим рефренам,
тому скоро ми скручували пршут і товсто нарізаний сир, прикрашений листом моркви,
фаршированою маслиною і зморщеним гострим перцем.
аж раптом тиша:
— газ! – сказав роман.
— газ! – сказав мічьо.
— газ, а щоб йому! – сказав кемо.
— газ, дійсно, йоба**й газ! – додав я з затиснутим носом від алергії.
солодкуватий запах кроїв незносно чисте словенське повітря.
— пані, звідкілясь надходить газ! – заспівали ми на чотири голоси.
жінка мало не вмерла зі сміху:
не бійтеся, хлопці, ми травимо ос у коморі.
об 11:07 робітники у комбінезонах отримали гуляш і поленту.
три шпіцера і один гемішт.
кемо випив ракію.
мічьо мінеральну воду.
пейзаж був тосканський.
повітря свердлило легені.
одноманітний ритм розмотував клубок ідеального дня.
2004-08-31
LITTEPLO 