осінь у Римі.
дні листопада.
темно-зелене на фоні мармуру.
далекі видіння у темряві тамбуру.
секундний кошмар між освітлених затишків.
сісти в літак — невідмовна розрада.
шкода таких, які мають фобію
по образу птаха і по подобію
створених з руд металевих залишків
іграшок неба.
зелений светрик —
в усьому слідую колористиці
візій і снів — смислотворчій містиці
(це ще називають — смоктати з пальця).
підсвічені тисячами електрик
— контрастних до вічності — стіни Риму.
під гострою ниткою барви-рими
натягнуто світ — геть плаский — на п’яльця.
авіаслідом пронизую осінь
(тижні її стали тканиною):
цівка простягнена над Апенінами.
так би життя собі погаптувати —
замість приданого придалося б!
в скриню зібрать посадкові штрихкоди;
зустріти того, для кого не шкода;
…і більше нічого за собою не дати.
LITTEPLO 