Category Archives: ПОДОРОЖІ
Про Ірландію і не тільки
Ірландська ввічливість, містечко Дублін, паби, пиво Guinness, ірландське hygge під назвою teolaí, скелі Мохер та інше…
Про Ірландію і не тільки
Ірландська ввічливість, містечко Дублін, паби, пиво Guinness, ірландське hygge під назвою teolaí, скелі Мохер та інше…
Як пригадується забута мова
У подорожах мені вдається найскладніше — жити тут і зараз, не блукати думками у спогадах, не зазирати у завтра, не спати на ходу. Вдається концентруватися на тому, що відбувається в даний момент, іншими словами, вдається жити.
Так от, у Греції мені це не вдалося. Подорож до Афін перетворилася на нескінченне пригадування. Це місто виявилося містом шкільного дитинства, в якому я не побачила нічого нового — тільки себе маленьку, своїх однокласників, свою вчительку грецької мови… А от із мовою відбулося щось абсолютно mindblowing!
Я вивчала грецьку 9 років у школі, а протягом останніх 7 років, за відсутності практики, безнадійно її забувала.
Тобто здавалося, що безнадійно.
Бо в Афінах я на власному досвіді підтвердила найоптимістичну з можливих лінгвістичних тез: мови, які ми вивчаємо, не забуваються від відсутності практики. Вони лише «деактуалізуються» і стають недоступними для звичайного пригадування. Але лишаються з нами! Сидять у своїх ячейках, на нижчих «ярусах» свідомості. І варто лише створити навколо мовне середовище, почути звуки, побачити написи, як знання, яких ми вже не сподівалися, являють себе світу.
Діалог у кав’ярні, що спочатку звучав як пташина мова — незрозумілий білий шум, гул над столиками — раптом став зрозумілим. Не усвідомлюючи самих слів, не будучи в змозі їх повторити, я зрозуміла зміст розмови. Це створило ілюзію, ніби я прочитала чиїсь думки або дивним вчином вгадала, про що йдеться. Цікаво, що, коли мозок не може встановити джерело знання (як комп’ютер, що не показує адресу файлу), це знання сприймається як прозріння. Інформація нізвідки.
Читати грецькою я не розучилася, бо це радше стосується пам’яті тіла (тобто його конкретної частини — мовного апарату). Як із плаваням і катанням на велосипеді, так і з вимовою. Мовні органи стають у потрібне положення автоматично, отримавши зоровий стимул — графічний знак. Бо вимова — це звичка. Звісно, в перші дні я читала повільніше, але під кінець подорожі повернулася до тої самої техніки читання, яку мала 7 років тому.
Написи «заговорили» до мене словами, значення яких я відкривала безпосередньо в процесі читання. Ось вивіска супермаркету «…у нас є навіть пташине молоко». Якби мене хто спитав у Києві, як сказати грецькою «пташка», а тим більше «пташиний» (у грецькій мові присвійність виражається прийменником і відмінком), я б не мала зеленого поняття. І не повірила б, що я це ДОСІ знаю. А насправді знаю, тільки пасивно.
Знання, що відійшли до пасиву, повертаються поступово, і спочатку я тільки розуміла написане/почуте, але заговорити самій не ставало духу (до слова, сміливість — одна із запорук успішного опанування іноземних мов). Тим не менш, і в говорінні спрацьовує звичка.
В кав’ярні до мене звернулися двоє людей (власник кафе й офіціантка), я одразу попередила, що розумію грецьку зовсім трошки. Проте з дружелюбними греками захисний прийом не спрацював, і як тільки моя свідомість отримала стимул — незворушне питання «Звідки ви знаєте грецьку?», я відповіла цілим складнопідпядним реченням, мовляв, вивчала її у школі, але давно не розмовляла і тому забула, що було лише початком нашої довгої розмови.
Чи це дійсно відповіла Я? Не знаю!
Точно одне — я не змогла б побудувати складне речення грецькою мовою, маючи лише власний намір «пробудити древні знання». Вони пробудилися завдяки зовнішньому стимулу — питанню. Відбулася типова ситуація, що поставила мовну діяльність на відомі рейки — і вагончик поїхав. Тільки от моя свідомість за ним не встигала.
Як пригадується забута мова
У подорожах мені вдається найскладніше — жити тут і зараз, не блукати думками у спогадах, не зазирати у завтра, не спати на ходу. Вдається концентруватися на тому, що відбувається в даний момент, іншими словами, вдається жити.
Так от, у Греції мені це не вдалося. Подорож до Афін перетворилася на нескінченне пригадування. Це місто виявилося містом шкільного дитинства, в якому я не побачила нічого нового — тільки себе маленьку, своїх однокласників, свою вчительку грецької мови… А от із мовою відбулося щось абсолютно mindblowing!
Я вивчала грецьку 9 років у школі, а протягом останніх 7 років, за відсутності практики, безнадійно її забувала.
Тобто здавалося, що безнадійно.
Бо в Афінах я на власному досвіді підтвердила найоптимістичну з можливих лінгвістичних тез: мови, які ми вивчаємо, не забуваються від відсутності практики. Вони лише «деактуалізуються» і стають недоступними для звичайного пригадування. Але лишаються з нами! Сидять у своїх ячейках, на нижчих «ярусах» свідомості. І варто лише створити навколо мовне середовище, почути звуки, побачити написи, як знання, яких ми вже не сподівалися, являють себе світу.
Діалог у кав’ярні, що спочатку звучав як пташина мова — незрозумілий білий шум, гул над столиками — раптом став зрозумілим. Не усвідомлюючи самих слів, не будучи в змозі їх повторити, я зрозуміла зміст розмови. Це створило ілюзію, ніби я прочитала чиїсь думки або дивним вчином вгадала, про що йдеться. Цікаво, що, коли мозок не може встановити джерело знання (як комп’ютер, що не показує адресу файлу), це знання сприймається як прозріння. Інформація нізвідки.
Читати грецькою я не розучилася, бо це радше стосується пам’яті тіла (тобто його конкретної частини — мовного апарату). Як із плаваням і катанням на велосипеді, так і з вимовою. Мовні органи стають у потрібне положення автоматично, отримавши зоровий стимул — графічний знак. Бо вимова — це звичка. Звісно, в перші дні я читала повільніше, але під кінець подорожі повернулася до тої самої техніки читання, яку мала 7 років тому.
Написи «заговорили» до мене словами, значення яких я відкривала безпосередньо в процесі читання. Ось вивіска супермаркету «…у нас є навіть пташине молоко». Якби мене хто спитав у Києві, як сказати грецькою «пташка», а тим більше «пташиний» (у грецькій мові присвійність виражається прийменником і відмінком), я б не мала зеленого поняття. І не повірила б, що я це ДОСІ знаю. А насправді знаю, тільки пасивно.
Знання, що відійшли до пасиву, повертаються поступово, і спочатку я тільки розуміла написане/почуте, але заговорити самій не ставало духу (до слова, сміливість — одна із запорук успішного опанування іноземних мов). Тим не менш, і в говорінні спрацьовує звичка.
В кав’ярні до мене звернулися двоє людей (власник кафе й офіціантка), я одразу попередила, що розумію грецьку зовсім трошки. Проте з дружелюбними греками захисний прийом не спрацював, і як тільки моя свідомість отримала стимул — незворушне питання «Звідки ви знаєте грецьку?», я відповіла цілим складнопідпядним реченням, мовляв, вивчала її у школі, але давно не розмовляла і тому забула, що було лише початком нашої довгої розмови.
Чи це дійсно відповіла Я? Не знаю!
Точно одне — я не змогла б побудувати складне речення грецькою мовою, маючи лише власний намір «пробудити древні знання». Вони пробудилися завдяки зовнішньому стимулу — питанню. Відбулася типова ситуація, що поставила мовну діяльність на відомі рейки — і вагончик поїхав. Тільки от моя свідомість за ним не встигала.
Prague (just) as the background
Sometimes it seems like you can turn into a bug or wake up being arrested, put under a perverse trial. And no Asian tourists, neither smiling mole and beer Kozel, with all their obsessive careless, will ruin the atmosphere of the ominous beauty (which you are not prepared for).
Prague (just) as the background
Sometimes it seems like you can turn into a bug or wake up being arrested, put under a perverse trial. And no Asian tourists, neither smiling mole and beer Kozel, with all their obsessive careless, will ruin the atmosphere of the ominous beauty (which you are not prepared for).
love / сrossing / the borders
You are accepting, adopting, absorbing and becoming …new.
Then you come back. Then you leave again. You are such a desperate escapologist and such a naive comer back.
love / сrossing / the borders
You are accepting, adopting, absorbing and becoming …new.
Then you come back. Then you leave again. You are such a desperate escapologist and such a naive comer back.
BalkanExpress: Загреб-Скоп’є
Троє водіїв курили одночасно, насичуючи димом моє пальто і волосся. Так, це вам не Flixbus, а справжнісінький Balkan-Express: автобус, що, почавши свій шлях десь у Центрально-Південній Європі (у Рієці чи у Любляні — вже не згадаю), повезе вас у глибину Балкан — до македонського Кичева.
BalkanExpress: Загреб-Скоп’є
Троє водіїв курили одночасно, насичуючи димом моє пальто і волосся. Так, це вам не Flixbus, а справжнісінький Balkan-Express: автобус, що, почавши свій шлях десь у Центрально-Південній Європі (у Рієці чи у Любляні — вже не згадаю), повезе вас у глибину Балкан — до македонського Кичева.
07.07.
В той день Хорватія перемогла Рашку, а я вперше за чотири з половиною місяці їла борщ. Життя знову кардинально змінилося, нічого не обіцяючи. В черговий раз згадалося, що щастя – це те, що я маю влаштувати собі сама. І Боже збав покладатися в цьому на когось іншого.
07.07.
В той день Хорватія перемогла Рашку, а я вперше за чотири з половиною місяці їла борщ. Життя знову кардинально змінилося, нічого не обіцяючи. В черговий раз згадалося, що щастя – це те, що я маю влаштувати собі сама. І Боже збав покладатися в цьому на когось іншого.
Pretty fly in Bratislava ♫
Рев’юшки на Братиславу були не надто мотивуючі: від нейтральних «особливо нема на що дивитися» до застрашливих «куди завгодно, тільки не туди!». Однак я збиралася до Братислави не з туристичною метою.
Туди приїздили The Offspring!
Pretty fly in Bratislava ♫
Рев’юшки на Братиславу були не надто мотивуючі: від нейтральних «особливо нема на що дивитися» до застрашливих «куди завгодно, тільки не туди!». Однак я збиралася до Братислави не з туристичною метою.
Туди приїздили The Offspring!
Прага як місце дії
Функція міста зводиться до утилітарної – функції місця. І ти більше не розглядаєш модернові барельєфи з крісла в глядацькому залі, а сам опиняєшся серед них, у вирі подій; не як глядач, а як герой (звісно, головний).
Прага як місце дії
Функція міста зводиться до утилітарної – функції місця. І ти більше не розглядаєш модернові барельєфи з крісла в глядацькому залі, а сам опиняєшся серед них, у вирі подій; не як глядач, а як герой (звісно, головний).
ბათუმი
Чи захочеться мені колись їхати на море НЕ в Грузію – питання. Можливо, захочеться, якщо море буде Карибське. В інших випадках я неодмінно оберу свою нову любов – хачапурну, чурчхельську, аджичну, найгостиннішу країну з усіх, де я бувала…
LITTEPLO 