Про Ірландію і не тільки

Ірландська ввічливість, містечко Дублін, паби, пиво Guinness, ірландське hygge під назвою teolaí, скелі Мохер та інше…

/ ПОДОРОЖІ, СТАТТІ

Про Ірландію і не тільки

Ірландська ввічливість, містечко Дублін, паби, пиво Guinness, ірландське hygge під назвою teolaí, скелі Мохер та інше…

/ 04.08.2019 / Оставьте комментарий

Порту

пляж на краю землі. сливова куртка
волосся довше і світліше. сіль у порах
повітря португальської зими в орнаментах зі стін.
шумливе море.
більший за море атлантичний океан
лежить дорогою до інших континентів,
підстьобуючи неспокійну мрійність,
ховаючи в туманах піраміди
ліанами, мов ковдрами, укриті.
під небом міста писана тарілка,
жар-птиці хвіст ліг в лабіринті вулиць.
і вперше ще з далеких зим дитинства
морозно сонних
рік – по-справжньому новий.
пісок і камінь. і солона хвиля.
я прилетіла, а воліла би прийти
ногами
— та привела сама цей пляж в своє життя.
і літаку проклала шлях до океану.

Як пригадується забута мова

У подорожах мені вдається найскладніше — жити тут і зараз, не блукати думками у спогадах, не зазирати у завтра, не спати на ходу. Вдається концентруватися на тому, що відбувається в даний момент, іншими словами, вдається жити.
Так от, у Греції мені це не вдалося. Подорож до Афін перетворилася на нескінченне пригадування. Це місто виявилося містом шкільного дитинства, в якому я не побачила нічого нового — тільки себе маленьку, своїх однокласників, свою вчительку грецької мови… А от із мовою відбулося щось абсолютно mindblowing!
Я вивчала грецьку 9 років у школі, а протягом останніх 7 років, за відсутності практики, безнадійно її забувала.
Тобто здавалося, що безнадійно.
Бо в Афінах я на власному досвіді підтвердила найоптимістичну з можливих лінгвістичних тез: мови, які ми вивчаємо, не забуваються від відсутності практики. Вони лише «деактуалізуються» і стають недоступними для звичайного пригадування. Але лишаються з нами! Сидять у своїх ячейках, на нижчих «ярусах» свідомості. І варто лише створити навколо мовне середовище, почути звуки, побачити написи, як знання, яких ми вже не сподівалися, являють себе світу.
Діалог у кав’ярні, що спочатку звучав як пташина мова — незрозумілий білий шум, гул над столиками — раптом став зрозумілим. Не усвідомлюючи самих слів, не будучи в змозі їх повторити, я зрозуміла зміст розмови. Це створило ілюзію, ніби я прочитала чиїсь думки або дивним вчином вгадала, про що йдеться. Цікаво, що, коли мозок не може встановити джерело знання (як комп’ютер, що не показує адресу файлу), це знання сприймається як прозріння. Інформація нізвідки.
Читати грецькою я не розучилася, бо це радше стосується пам’яті тіла (тобто його конкретної частини — мовного апарату). Як із плаваням і катанням на велосипеді, так і з вимовою. Мовні органи стають у потрібне положення автоматично, отримавши зоровий стимул — графічний знак. Бо вимова — це звичка. Звісно, в перші дні я читала повільніше, але під кінець подорожі повернулася до тої самої техніки читання, яку мала 7 років тому.
Написи «заговорили» до мене словами, значення яких я відкривала безпосередньо в процесі читання. Ось вивіска супермаркету «…у нас є навіть пташине молоко». Якби мене хто спитав у Києві, як сказати грецькою «пташка», а тим більше «пташиний» (у грецькій мові присвійність виражається прийменником і відмінком), я б не мала зеленого поняття. І не повірила б, що я це ДОСІ знаю. А насправді знаю, тільки пасивно.
Знання, що відійшли до пасиву, повертаються поступово, і спочатку я тільки розуміла написане/почуте, але заговорити самій не ставало духу (до слова, сміливість — одна із запорук успішного опанування іноземних мов). Тим не менш, і в говорінні спрацьовує звичка.
В кав’ярні до мене звернулися двоє людей (власник кафе й офіціантка), я одразу попередила, що розумію грецьку зовсім трошки. Проте з дружелюбними греками захисний прийом не спрацював, і як тільки моя свідомість отримала стимул — незворушне питання «Звідки ви знаєте грецьку?», я відповіла цілим складнопідпядним реченням, мовляв, вивчала її у школі, але давно не розмовляла і тому забула, що було лише початком нашої довгої розмови.
Чи це дійсно відповіла Я? Не знаю!
Точно одне — я не змогла б побудувати складне речення грецькою мовою, маючи лише власний намір «пробудити древні знання». Вони пробудилися завдяки зовнішньому стимулу — питанню. Відбулася типова ситуація, що поставила мовну діяльність на відомі рейки — і вагончик поїхав. Тільки от моя свідомість за ним не встигала.

love / сrossing / the borders

You are accepting, adopting, absorbing and becoming …new.
Then you come back. Then you leave again. You are such a desperate escapologist and such a naive comer back.

/ ПОДОРОЖІ, СТАТТІ

love / сrossing / the borders

You are accepting, adopting, absorbing and becoming …new.
Then you come back. Then you leave again. You are such a desperate escapologist and such a naive comer back.

/ 14.12.2018 / Оставьте комментарий

unimaginable.

unimaginable. неуявний.
– тому ти баришся збутися.
світи з двох сторін сітківки
обернено проекційні.
та я ніяк не насмілюсь
крізь тебе вірша позбутися,
що жили мені лоскоче
хворобою інфекційною.
надмрійний.
вірний і рівний –
чи ти в цьому світі водишся?
не ти ж перегрівом крові
мені каламутиш юність.
чи ти вже у час розсипався,
чи з часом тільки народишся?
о, скільки потрібно збігів (!),
щоб ми відбулись і незчулись,
як світ під межею роздвоївся
і втратив частково різкість.
з межі цеї народилася
– чи не з тим, щоби народити?
родити дітей від рівного
– це вище за знану близькість.
ще довго шляхами підземними
доля буде водити…
і знову про долю.
мойрами
себе оточила віщими,
забувши, що шальки фатуму
не важать страхів грошí.
по куполу неможливості
пустити б нарешті тріщину,
бо доля віршів – збуватися,
а доля людей – вірші

передбачення

осінь у Римі.
дні листопада.
темно-зелене на фоні мармуру.
далекі видіння у темряві тамбуру.
секундний кошмар між освітлених затишків.
сісти в літак — невідмовна розрада.
шкода таких, які мають фобію
по образу птаха і по подобію
створених з руд металевих залишків
іграшок неба.
зелений светрик —
в усьому слідую колористиці
візій і снів — смислотворчій містиці
(це ще називають — смоктати з пальця).
підсвічені тисячами електрик
— контрастних до вічності — стіни Риму.
під гострою ниткою барви-рими
натягнуто світ — геть плаский — на п’яльця.
авіаслідом пронизую осінь
(тижні її стали тканиною):
цівка простягнена над Апенінами.
так би життя собі погаптувати —
замість приданого придалося б!
в скрині зібрать посадкові штрихкоди;
зустріти того, для кого не шкода;
…і більше нічого за собою не дати.

/ СТАТТІ

передбачення

осінь у Римі.
дні листопада.
темно-зелене на фоні мармуру.
далекі видіння у темряві тамбуру.
секундний кошмар між освітлених затишків.
сісти в літак — невідмовна розрада.
шкода таких, які мають фобію
по образу птаха і по подобію
створених з руд металевих залишків
іграшок неба.
зелений светрик —
в усьому слідую колористиці
візій і снів — смислотворчій містиці
(це ще називають — смоктати з пальця).
підсвічені тисячами електрик
— контрастних до вічності — стіни Риму.
під гострою ниткою барви-рими
натягнуто світ — геть плаский — на п’яльця.
авіаслідом пронизую осінь
(тижні її стали тканиною):
цівка простягнена над Апенінами.
так би життя собі погаптувати —
замість приданого придалося б!
в скрині зібрать посадкові штрихкоди;
зустріти того, для кого не шкода;
…і більше нічого за собою не дати.

/ 21.10.2018 / Оставьте комментарий

Київський торт

скільки мого волосся розлетілось цим містом,

бо я через вічний поспіх розчісуюсь на ходу

скільки місць намолено,

помічено стертими спогадами

я боюся, що міста не стане мені до смерті,

та ще більше боюсь, що стане —

тому цей поспіх

мої вулиці, втім, вільні, багатовимірні:

дні на них нашаровані, як поверхи крему на торт

і якщо почепити десь камеру з довгою витримкою,

Володимирська гірка наповниться мною вщерть

мною в різних літАх, в різних лІтах, у різних обіймах

без цигарки — з цигаркою — знов без цигарки

білявою

потім русою, ще пару разів рудою

я люблю все солодке і все, що цвіте білим,

я себе пам’ятаю заплутану в сіті вулиць

і приречену на найстрашнішу з нестач — часу

я молодша у сотні раз свого вічного міста,

і не знаю, як не любити його,

не знаю, як любити щось ще, крім бруківки в бузкових тінях,

крім гарячих картонних стаканів,

химер скульптурних

я люблю й пам’ятаю: це все — безжально минуще

і за білим зефіром, розплавленим в чорній каві,

чорний холод дніпрових вод, так давно забруднених

нападе на опори міста мого цукрового

…буде шкода його дріб’язковою звичною шкодою

07.07.

В той день Хорватія перемогла Рашку, а я вперше за чотири з половиною місяці їла борщ. Життя знову кардинально змінилося, нічого не обіцяючи. В черговий раз згадалося, що щастя – це те, що я маю влаштувати собі сама. І Боже збав покладатися в цьому на когось іншого.

Sivi grad

Із цим містом у нас анітрохи не туристичні відносини. Бо тут я прижилася за 5 місяців. Тут усе стало звичним, і давно вже не як у гостях.

Місто сіре — таким уже воно закарбувалось у моїй пам’яті, хоча й «особисто» місто ні в чому не винне. Просто тут на якийсь час зсіріло моє життя…

/ СТАТТІ

Sivi grad

Із цим містом у нас анітрохи не туристичні відносини. Бо тут я прижилася за 5 місяців. Тут усе стало звичним, і давно вже не як у гостях.

Місто сіре — таким уже воно закарбувалось у моїй пам’яті, хоча й «особисто» місто ні в чому не винне. Просто тут на якийсь час зсіріло моє життя…

/ 27.01.2018 / Оставьте комментарий

любити / перетинати / кордони

Новий рік починається в Загребі – серед таких дивних речей, як штучний сніг і глінтвейн з білого вина…

/ СТАТТІ

любити / перетинати / кордони

Новий рік починається в Загребі – серед таких дивних речей, як штучний сніг і глінтвейн з білого вина…

/ 06.01.2017 / Один комментарий