Київський торт
скільки мого волосся розлетілось цим містом,
бо я через вічний поспіх розчісуюсь на ходу
скільки місць намолено,
помічено стертими спогадами
я боюся, що міста не стане мені до смерті,
та ще більше боюсь, що стане —
тому цей поспіх
мої вулиці, втім, вільні, багатовимірні:
дні на них нашаровані, як поверхи крему на торт
і якщо почепити десь камеру з довгою витримкою,
Володимирська гірка наповниться мною вщерть
мною в різних літАх, в різних лІтах, у різних обіймах
без цигарки — з цигаркою — знов без цигарки
білявою
потім русою, ще пару разів рудою
я люблю все солодке і все, що цвіте білим,
я себе пам’ятаю заплутану в сіті вулиць
і приречену на найстрашнішу з нестач — часу
я молодша у сотні раз свого вічного міста,
і не знаю, як не любити його,
не знаю, як любити щось ще, крім бруківки в бузкових тінях,
крім гарячих картонних стаканів,
химер скульптурних
я люблю й пам’ятаю: це все — безжально минуще
і за білим зефіром, розплавленим в чорній каві,
чорний холод дніпрових вод, так давно забруднених
нападе на опори міста мого цукрового
…буде шкода його дріб’язковою звичною шкодою
Київський торт
скільки мого волосся розлетілось цим містом,
бо я через вічний поспіх розчісуюсь на ходу
скільки місць намолено,
помічено стертими спогадами
я боюся, що міста не стане мені до смерті,
та ще більше боюсь, що стане —
тому цей поспіх
мої вулиці, втім, вільні, багатовимірні:
дні на них нашаровані, як поверхи крему на торт
і якщо почепити десь камеру з довгою витримкою,
Володимирська гірка наповниться мною вщерть
мною в різних літАх, в різних лІтах, у різних обіймах
без цигарки — з цигаркою — знов без цигарки
білявою
потім русою, ще пару разів рудою
я люблю все солодке і все, що цвіте білим,
я себе пам’ятаю заплутану в сіті вулиць
і приречену на найстрашнішу з нестач — часу
я молодша у сотні раз свого вічного міста,
і не знаю, як не любити його,
не знаю, як любити щось ще, крім бруківки в бузкових тінях,
крім гарячих картонних стаканів,
химер скульптурних
я люблю й пам’ятаю: це все — безжально минуще
і за білим зефіром, розплавленим в чорній каві,
чорний холод дніпрових вод, так давно забруднених
нападе на опори міста мого цукрового
…буде шкода його дріб’язковою звичною шкодою
07.07.
В той день Хорватія перемогла Рашку, а я вперше за чотири з половиною місяці їла борщ. Життя знову кардинально змінилося, нічого не обіцяючи. В черговий раз згадалося, що щастя – це те, що я маю влаштувати собі сама. І Боже збав покладатися в цьому на когось іншого.
07.07.
В той день Хорватія перемогла Рашку, а я вперше за чотири з половиною місяці їла борщ. Життя знову кардинально змінилося, нічого не обіцяючи. В черговий раз згадалося, що щастя – це те, що я маю влаштувати собі сама. І Боже збав покладатися в цьому на когось іншого.
Pretty fly in Bratislava ♫
Рев’юшки на Братиславу були не надто мотивуючі: від нейтральних «особливо нема на що дивитися» до застрашливих «куди завгодно, тільки не туди!». Однак я збиралася до Братислави не з туристичною метою.
Туди приїздили The Offspring!
Pretty fly in Bratislava ♫
Рев’юшки на Братиславу були не надто мотивуючі: від нейтральних «особливо нема на що дивитися» до застрашливих «куди завгодно, тільки не туди!». Однак я збиралася до Братислави не з туристичною метою.
Туди приїздили The Offspring!
Sivi grad
Із цим містом у нас анітрохи не туристичні відносини. Бо тут я прижилася за 5 місяців. Тут усе стало звичним, і давно вже не як у гостях.
Місто сіре — таким уже воно закарбувалось у моїй пам’яті, хоча й «особисто» місто ні в чому не винне. Просто тут на якийсь час зсіріло моє життя…
Sivi grad
Із цим містом у нас анітрохи не туристичні відносини. Бо тут я прижилася за 5 місяців. Тут усе стало звичним, і давно вже не як у гостях.
Місто сіре — таким уже воно закарбувалось у моїй пам’яті, хоча й «особисто» місто ні в чому не винне. Просто тут на якийсь час зсіріло моє життя…
Прага як місце дії
Функція міста зводиться до утилітарної – функції місця. І ти більше не розглядаєш модернові барельєфи з крісла в глядацькому залі, а сам опиняєшся серед них, у вирі подій; не як глядач, а як герой (звісно, головний).
Прага як місце дії
Функція міста зводиться до утилітарної – функції місця. І ти більше не розглядаєш модернові барельєфи з крісла в глядацькому залі, а сам опиняєшся серед них, у вирі подій; не як глядач, а як герой (звісно, головний).
ბათუმი
Чи захочеться мені колись їхати на море НЕ в Грузію – питання. Можливо, захочеться, якщо море буде Карибське. В інших випадках я неодмінно оберу свою нову любов – хачапурну, чурчхельську, аджичну, найгостиннішу країну з усіх, де я бувала…
Шість ліхтарів і сьомий місяць (І. Костецький)
(…) за коротку мить між початком діяльного дня і виходом місяця після кіносеансу, людина, що вийшла з дому, рівно сто разів може підбити й підкинути тілом своїм авто. І рівно сто разів їй на голову впасти може лункий шматок даху. І рівно сто разів у харчівні вона може не розжувати скла в куснику ковбаси. І рівно сто разів її можуть у груди вразити обертові двері від сліпого поштовху стрічного. І рівно сто разів може вона послизнутися на пішоходах об скоринку з огірка. І рівно сто разів може вона замордувати собі зорові нерви, глянувши близько на працю електрозварника. І ще рівно сто разів вона може потрапити на зуби урядовцеві, урядовцеві однаково, чи людина повітового мірила, а чи світового.
Страшна небезпека чигає на людину цивілізованого міста. Та людина міста не втікає.
Вона не втікає від тих ста разів по сто на одну днину, так думав Стець Германович. Не втікає і не хоче втікати, думав він. Людина тільки має право, одне право, одне незаперечне боже і людське право, право на те, щоб коли вона, вийшовши вранці з дому, не повернеться в нормальний час, то щоб хтось другий в океані, всією істотою, всім помислом, безумовно, безпощадно полишив свої справи в стані безруху, а виправився на розшуки, на допомогу. Бо різьбяр Бог вирубав перву людину і одразу другу. І друга була друг. І сам Бог вкорінив для перволюдини древо дружби. І саме цього божого і ЛЮДСЬКОГО права людині відмовляють. Вбачають усю провину в людині, що вийшла вранці з дому, ба не сказала, куди йде. Вважають, що для розшуків існує поліція, що цього досить у копиці взаємозобов’язань.
Я заперечую такий стан речей, сказав Стець Германович. І я заперечую, хоч би тут що, сказав він, і від сьогодні перечитиму з послідовністю. І я не заспокоюсь, поки не знатиму, що скоїлося з людиною, яка вийшла з дому і не прийшла, і я не маю права наказувати рідній сестрі людини і найближчим знайомим, але я маю право наказати собі не заспокоїтись, аж ніяк не заспокоїтись, ніколи більш не заспокоїтись долею людини, що вийшла з дому і не повернулась, хоч вона, людина, мені ніякий не родич і ніякий не друг, просто знайомий, просто людина, з нею приємно інколи помінятися дотепом, просто людина, ніяка не близька людина, просто людина (…)
Шість ліхтарів і сьомий місяць (І. Костецький)
(…) за коротку мить між початком діяльного дня і виходом місяця після кіносеансу, людина, що вийшла з дому, рівно сто разів може підбити й підкинути тілом своїм авто. І рівно сто разів їй на голову впасти може лункий шматок даху. І рівно сто разів у харчівні вона може не розжувати скла в куснику ковбаси. І рівно сто разів її можуть у груди вразити обертові двері від сліпого поштовху стрічного. І рівно сто разів може вона послизнутися на пішоходах об скоринку з огірка. І рівно сто разів може вона замордувати собі зорові нерви, глянувши близько на працю електрозварника. І ще рівно сто разів вона може потрапити на зуби урядовцеві, урядовцеві однаково, чи людина повітового мірила, а чи світового.
Страшна небезпека чигає на людину цивілізованого міста. Та людина міста не втікає.
Вона не втікає від тих ста разів по сто на одну днину, так думав Стець Германович. Не втікає і не хоче втікати, думав він. Людина тільки має право, одне право, одне незаперечне боже і людське право, право на те, щоб коли вона, вийшовши вранці з дому, не повернеться в нормальний час, то щоб хтось другий в океані, всією істотою, всім помислом, безумовно, безпощадно полишив свої справи в стані безруху, а виправився на розшуки, на допомогу. Бо різьбяр Бог вирубав перву людину і одразу другу. І друга була друг. І сам Бог вкорінив для перволюдини древо дружби. І саме цього божого і ЛЮДСЬКОГО права людині відмовляють. Вбачають усю провину в людині, що вийшла вранці з дому, ба не сказала, куди йде. Вважають, що для розшуків існує поліція, що цього досить у копиці взаємозобов’язань.
Я заперечую такий стан речей, сказав Стець Германович. І я заперечую, хоч би тут що, сказав він, і від сьогодні перечитиму з послідовністю. І я не заспокоюсь, поки не знатиму, що скоїлося з людиною, яка вийшла з дому і не прийшла, і я не маю права наказувати рідній сестрі людини і найближчим знайомим, але я маю право наказати собі не заспокоїтись, аж ніяк не заспокоїтись, ніколи більш не заспокоїтись долею людини, що вийшла з дому і не повернулась, хоч вона, людина, мені ніякий не родич і ніякий не друг, просто знайомий, просто людина, з нею приємно інколи помінятися дотепом, просто людина, ніяка не близька людина, просто людина (…)
любити / перетинати / кордони
Новий рік починається в Загребі – серед таких дивних речей, як штучний сніг і глінтвейн з білого вина…
любити / перетинати / кордони
Новий рік починається в Загребі – серед таких дивних речей, як штучний сніг і глінтвейн з білого вина…
People (Charlotte Zolotow)
Some people talk and talk
and never say a thing.
Some people look at you
and birds begin to sing.
Some people laugh and laugh
and yet you want to cry.
Some people touch your hand
and music fills the sky.
(from All That Sunlight, 1967)
People (Charlotte Zolotow)
Some people talk and talk
and never say a thing.
Some people look at you
and birds begin to sing.
Some people laugh and laugh
and yet you want to cry.
Some people touch your hand
and music fills the sky.
(from All That Sunlight, 1967)
LITTEPLO 